понедельник, 23 января 2012 г.

Субкультура хіп-хопа


Танцевальные субкультуры, Хип-хоп, Клубные танцы
Танцевальные субкультуры. Хип-хоп

  Субкультура (если упрощенно) — это объединение людей с определенным мировоззрением и набором ценностей. Субкультура танцевальная, соответственно, объединяет людей, увлекающихся определенным танцевальным направлением.
  Танец — один из самых древних видов искусства, история его не короче истории человечества. Наши предки связывали танцы с природными явлениями, языческими и религиозными ритуалами, обычаями и традициями, чувствами и эмоциями. При помощи танцев люди познавали окружающий их мир и самих себя, управляли будущим, избавлялись от недугов, укрепляли душевное и физическое здоровье.
  Сегодня многие считают танец лишь видом развлечения, способом отвлечься и расслабиться. Молодежь использует танцы для знакомств и общения, самовыражения, а еще — как способ выделиться из общей массы. Однако не каждый танец способен стать центром внимания, источником вдохновения и образом жизни тысяч и тысяч молодых (и не очень) людей. В данном обзоре нас интересуют не просто популярные танцы, но танцы, ставшие если не смыслом жизни, то, как минимум, основной ее мотивацией для тысяч подростков во всем мире. Танцы, которые определяют настроения и мысли, стиль одежды и аксессуаров, причесок и макияжа...
  Танцы рождаются везде — на сцене и в клубах, на улице и в барах, на материках и островах... Танцы рождаются во все времена: сегодня и вчера, в нынешнем веке и до нашей эры... И популярность их не зависит от времени и места.
   

  Уличные танцы, или стрит (Street Dance) появились в Нью-Йорке в тридцатые годы прошлого века. Степ и линди-хоп — вот с чего начинался стрит-дэнс. Стрит-дэнс, который танцуют сегодня, зародился в 1970-х годах, в основе его — такие стили, как локинг и поппинг. А в поздних семидесятых — начале восьмидесятых появился брейк.
  Со временем стили развивались, к середине восьмидесятых появились первые хаус-биты, а вместе с ними обретали популярность новые движения и шаги. Так началась новая эра хип-хопа, которая считается базой стрит-дэнса. Сегодня существует целый набор направлений: New Style, Locking, Popping Boogaloo, Breaking, Crump, Hype (New Jack swing) и другие.
  Брейк (breaking) начался с Good Foot, единственного танца, в котором падение на землю сочетается с элементами вращения.
  В конце шестидесятых — начале семидесятых годов появились танцоры, которые ввели весьма своеобразные движения под музыку. Так родился танец, получивший свое название благодаря пластинке легендарного Джеймса Брауна «Good Foot». Появились так называемые b-boys (break-boys) — парни, танцующие под ломаные ритмы музыки; отсюда и название «брейк»: break beat — ломаный ритм. Эти ребята, объединяясь в команды, устраивали на улицах танцевальные битвы — батлы (англ. battle). Благодаря взаимодействию с соперником и публикой, такие состязания дают пространство для импровизации и движений, которые редко встречаются на выступлениях и шоу. Из-за батлов возникло мнение, что брейк берет свое начало от способа выяснения отношений между соперничающими бандами на рубеже семидесятых-восьмидесятых годов. Однако это не больше чем спекуляции СМИ на популярности танца: даже если он и использовался как посреднический инструмент, то без особого успеха. Наоборот, часто случалось, что такие батлы вызывали новую волну насилия.
  Победителями в выступлениях признавались те, кто мог исполнить как можно больше новых и сложных по исполнению движений, фризов, быстрых и частых забежек, которые не могли повторить соперники. Благодаря популярности легенды фанка Джеймса Брауна и быстрому росту количества брейк-команд, брейк из соревнования между бандами перерос в феномен поп-культуры.
  Локинг (Locking, или Campbellocking) — это танец, в котором после каждого движения следует остановка. «Each move is locked» — «каждое движение закрыто», т. е. завершено. Cтиль одежды танцоров локинга — брюки на подтяжках, тельняшки, галстуки и перчатки.



  Поппинг Бугалу (Popping Boogaloo) — стиль танца, основанный на технике быстрого сокращения и расслабления мышц в такт музыке, в сочетании с различными движениями и позами. Как и другие уличные танцы, поппинг часто используется в батлах. В конце семидесятых распространению поппинга активно способствовала группа, именуемая Electric Boogaloos из Калифорнии. Electric Boogaloos состоялись в 1975—1976 годах, их основатель — Сэм Соломон (a. k. a. Boogaloo Sam). Танцуя, Сэм при каждом сокращении мышц произносил слово «pop», в конечном счете дав танцу название поппинг.
  Другие тесно связанные с ними стили, такие как робот, появились еще до поппинга (некоторые считают, что даже поппинг появился в конце шестидесятых, в Оклэнде, в Калифорнии). Распространению поппинга и родственных стилей способствовали фильм «Breakin» и средства массовой информации, которые, однако, внесли и некоторую путаницу, относя эти стили целиком к брейк-дансу.
   Новый стиль (New Style) — всеобъемлющее и многообразное танцевальное направление в современном хип-хоп-движении. Новый стиль формировался по мере того, как хип-хоп-музыка обретала новые формы; стали появляться новые и новые танцевальные стили. В 90-х музыка хип-хоп, эволюционируя, вышла за пределы фанка, став более медленной, тяжелой и агрессивной. Большинство новых танцевальных направлений, в отличие от их популярного предшественника — брейка, акцентировали внимание на движениях верхней части тела.


  Однако вряд ли можно однозначно назвать New Style отдельным танцевальным направлением: это скорее танец, который стал комбинацией прежних стилей; танец, вобравший в себя разные движения, представив их в новой версии. New Style характеризуется особой мягкой, спокойной, внешне расслабленной манерой подачи движений и одновременно сжатой внутренней энергией. Эту внутреннюю силу танцор использует, чтобы оставаться в танце спокойным и свободным, создавая эффект непринужденного, импровизированного исполнения. Определяющее значение придается импровизации и свободному полету сознания, умению слушать музыку, выделяя в ней смысловые акценты и подспудные темы мелодии. Уникальная техника и пластика раскрепощенного, непринужденного Нового стиля производит невероятное впечатление и пользуется у танцоров широчайшим успехом.
   Лос-Анджелесский стиль хип-хопа (LA Style) — это, в первую очередь, упор на представление. Он может включать в себя иные, не смежные с хип-хопом стили (jazz, jazz-modern) и поэтому используется для шоу и постановок в клипах, рекламе. Импровизация считается слабой стороной этого стиля, он больше акцентирован на точности, выразительности и красоте движений.
  Крампинг — один из новейших танцев, широко распространившийся среди молодежи США и некоторых стран Европы, — часто путают с клоунингом: они родственны по форме и происхождению, но и различия между ними очевидны. У того и другого стиля одинаковая скорость и похожие ритмичные движения, раскачивание и подрагивание корпусом, необычные сгибания спины и мощные движения грудного отдела (chest-pop), — все это можно назвать The Krump, или сильные, качающие амплитудные удары.
  Крампинг — достаточно агрессивная форма танца, его предназначение — выражать гнев, давать волю эмоциям через сильные, тяжелые и драматичные шаги. Большая вариативность, индивидуальность и динамичные, мощные движения — вот фундамент Крампа. Основная идея этого движения — умение донести до соперника или зрителя смысловую нагрузку танца: что породило твой гнев, на кого он направлен и что ты хочешь сказать или доказать. Базовая техника крампинга отталкивается от старой школы хип-хопа и би-боинга. Но, в силу своей эмоциональной самобытности, она постоянно развивается и усложняется, требуя от танцора совершенного исполнения жестких движений, тряски, наклонов. Также любой из стилей крампинга предполагает физический контакт между танцорами, напоминающий зрителю драку.
  Крамперам часто приписывают манеру разрисовывать себе лица, но это ошибочное мнение. На самом деле это применимо к клоунингу (стиль старой школы). В конечном счете разрисовывание лиц — это дело выбора.
  Крип волк (Crip Walk или C-Walk) — стиль современного уличного танца, ориентированный на виртуозную импровизированную работу стоп. Он появился в начале 1970-х годов в Комптоне, бедном пригороде Лос-Анджелеса, и исполнялся под рэперские речевки. В начале 80-х годов в Южном Централе Лос-Анджелеса Crip Walking стал развиваться как символические движения банды Crips, из-за чего и получил свое название. Участники группировки использовали ловкие движения ног для того, чтобы изображать свое имя, оскорбить врага (группировку Bloods) или подавать знаки во время совершения преступления.
 
  В конце  90-х движения Crip Walking’a вошли в состав базовых элементов хип-хопа. Сегодня этот танец известен как CWalk и имеет несколько разновидностей: Clown Walk — более быстрый стиль, с добавлением элементов развлекательного характера, и Crown Walk — это синтез ритма Crip Walk и движений Clown Walk. Целью возникновения этих разновидностей было приобщение подрастающего поколения к танцу, а не к бандитизму, и адаптация Crip Walking’a, изначально возникшего как набор гангстерских, клановых жестов и символик, к хип-хоп-культуре. На основе cwalk был создан еще один вид танца rwalk, его особенностью является написание текстов русского алфавита ногами.
Танцевальные субкультуры. Часть II. Клубные танцы

  Итак, мы продолжаем рассказ о танцевальных субкультурах. В прошлый раз вы познакомились с разными танцевальными стилями и направлениями, входящими в хип-хоп-культуру. Сегодня же мы уйдем с улиц и заглянем в святая святых всех любителей танцев — в клубы.
  Танец — искусство, дающее возможность познать не только свой дух, но и тело, выразить в движении все свои чувства. И клубный танец здесь не исключение. Именно клубные танцы в настоящее время пользуются большой популярностью, так как это — праздничность, импровизация и разнообразие музыкальных стилей. Клубные танцы — это демократичное соединение множества разных темпераментных стилей и возможность танцевать под любую современную музыку.
  Основа любого клубного направления — ритм. Только ориентируясь на ритм, можно в совершенстве овладеть тем или иным направлением клубных танцев. Нередко в клубах можно встретить танцоров тех или иных направлений хип-хоп-движения, так что стрит (street) нередко включают в список клубных танцев. Ну а кроме хип-хопа, клубные танцы включают в себя такие танцевальные направления, как ритм-энд-блюз (R&B), тектоник (tecktonik), гоу-гоу (go-go), хаус (house), фанк (funk), стрип-дэнс (strip dance) и другие. Чтобы стать своим в стихии клубного танца, нужно постоянно поддерживать хорошую спортивную форму, быть веселым, энергичным, задорным, чувствовать себя всегда на высоте.
  Ритм-энд-блюз (Rhythm’n’Blues)
Стиль ритм-энд-блюз появился в конце 1930-х годов, с урбанизацией негров американского Юга, играющих «деревенский блюз» (country blues). Переселение этих исполнителей в города было связано со становлением негритянских звукозаписывающих компаний: приезжающие для записи музыканты часто оставались в городах, устраиваясь на работу в качестве исполнителей в клубы, бары и дансинги. При этом исполнители кантри-блюза, аккомпанирующие себе на акустической гитаре, столкнулись с тем, что в шумных заведениях их просто не было слышно: тогда-то и стали применяться микрофоны, звукосниматели для гитары и электроорганы. В 1939 году появилась электрогитара. Электрификация и внедрение новой техники не только способствовали развитию звукозаписи, но фактически стали причиной возникновения нового стиля блюза. Теперь группа из четырех человек была способна играть громче и мощнее, чем традиционный большой биг-бэнд из восемнадцати исполнителей.
  Новый стиль постепенно набирал популярность, вытесняя конкурентов, и в 1949 году в журнале «Billboard» появился термин «ритм-энд-блюз», отражавший сложившиеся изменения. Термин «ритм-энд-блюз» в основном служил для описания черной американской поп-музыки, представлявшей собой род ритмически акцентированного «развлекательного», «несерьезного» блюза. В дальнейшем ритм-энд-блюз подвергся делению на соул, фанк и, позже, — диско. Самые ранние рок-н-роллы часто представляли собой ритмически аранжированные версии классических ритм-энд-блюзов. По сравнению с традиционным блюзом новый стиль стал более громким и агрессивным, утратив некоторые достоинства тихого сельского блюза, его нюансы и интимность. Ритм-энд-блюз стал гораздо более однообразным, на первое место вышли развлекательность и танцевальность.
  Танцевальный стиль ритм-энд-блюз, или, как его часто называют, «айренби» (r? n? b или R&B), являет собой сочетание традиционного хип-хопа, пластики и умения импровизировать. Танцор в этом стиле чувствует музыку, пропуская ее сквозь себя и «отображая» каждый бит собственным телом.
  Ритм-энд-блюз рождает ощущение беззаботности и даже некоторой развязности. Особенность танца — в специфических ритмических движениях «кач», при которых, при общей расслабленности тела, напряжены только мышцы живота. Если вы хотите овладеть стилем R&B-танцев, занятия необходимо начать с «прокачивания» каждой части своего тела. Правильный «кач» идет из центра живота, причем напрягаются исключительно эти мышцы, все остальные расслаблены. Наклон головы, движение плечом и рукой, — так начинается этот пластичный и сексуальный танец. Далее следуют плавные выпады, подпрыгивание с легким и мягким приземлением на одну или обе ноги. Затем все повторяется. Главное — воображение и чувство музыки.
 Хаус (House)
  Хаус начал свое развитие еще в 1970-х, в пору зарождения так называемой эры диско. Этот танец привлекает своей уникальной манерой и динамикой, позитивным настроем и огромным притоком адреналина. Он особенно зависит от музыкальных пристрастий и умения понимать хаус-музыку.
 Хаус развивался как взаимопроникновение множества стилевых элементов хип-хопа, брейкдэнса, рагги, латины, степа, чечетки... В восьмидесятых впервые появилось такое понятие, как «Time to Jack». The Jack — базовое движение в хаусе, из которого развилось целое направление в танце. Хаус — это, прежде всего, контроль над телом и энергией, которая в танце либо сдерживается, либо выпускается взрывной волной; это танец, где задействовано все тело, однако самое главное мастерство — владение танцполом, работа ногами вместе со всем телом (Jacking). Подобно хип-хопу, хаус — это эволюция топрока, первого танца Западного побережья. Последние годы это танцевальное направление набирает популярность в Европе, выходя на уровень хип-хопа.
  Современный хаус — это быстрые движения ног, напоминающие степ, чечетку и шаги латины, в сочетании с плавными, абсолютно расслабленными движениями корпуса и головы. Корпус всегда отстает от ног и в танце словно догоняет их. Кроме того, стиль определяют легкость и особая «пружинка» в работе стоп, а также скорость исполнения движений, причем нагрузка здесь сравнима с нагрузкой при аэробике. Последние европейские тенденции в хаусе связаны с использованием нижнего брейка, локинга, вэйвинга и вакинга.
  Тектоник (Tecktonik)
Тектоник (Tecktonik) — танец, содержащий в себе элементы хип-хопа, локинга, поппинга и техно. Тектоник начинает свою историю в Париже, а точнее — в парижском метро, где собирались молодые люди, готовые быть «непохожими на других». Само слово «тектоник» пошло от названия вечеринки «Тектоник Киллер» (Tecktonik Killer), проводившейся в ночном клубе «Метрополис» в городе Ранжи (Rungis) недалеко от Парижа. Тогда тектоник был известен и популярен в узких кругах, люди, танцевавшие его, считали себя принадлежащими к особой субкультуре, культивировали свои особые привычки, стиль одежды и образ жизни.
  Есть и другое мнение: что начиналось все в Бельгии, где около десятка лет назад на вечеринках использовали музыку в стиле Hardtech, Hardtrance, а также Euro Dance. В то время самым популярным стилем был Jumpstyle, идея которого заключалась в том, чтобы прыгать, двигая одной, а потом другой ногой взад-вперед в такт басам. Те вечеринки были похожи на современные вечеринки Tecktonik. А в 2000 году эта концепция пришла во Францию, в клуб Métropolis на окраине Парижа...
  В 2007 году тектоник впервые выходит на широкую публику: его дебют состоялся на фестивале Paris Techno Parade 15 сентября. В этот день тектоник увидело огромное количество людей, которые не смогли забыть его. С тех пор популярность танца росла бешеными темпами: люди танцевали на площадях, в метро, на газонах, — везде, где только можно. Благодаря широкому распространению через сервисы обмена видео, тектоник приобрел массу новых поклонников. Самые известные ди-джеи музыки в стиле тектоник — DJ RV. B, Dess, Miss Hiroko, позднее David Guetta, Dirty South и Yelle.
  Ныне Tecktonik становится настоящей маркой: у клабберов появился энергетический напиток Tecktonik Killer и множество другой продукции с одноименной символикой — футболки, бейсболки, кофты... Молодые клабберы начали все чаще выходить на улицы и устраивать батлы Tecktonik вне клубов, как знаменитые Хип-хоп-батлы.
  Типичный облик танцоров тектоник — это суженные джинсы, обтягивающая короткая футболка без рукавов, с каким-нибудь безумным рисунком, белый ремень (не обязательно) и кроссовки/кеды. Первое поколение Tecktonik носило обувь с ровной подошвой и белые перчатки и... держало во рту соску (соска вначале служила для того, чтобы препятствовать подъемам, спровоцированным экстази)... Со временем эта «клубная культура» претерпела изменения в связи с новыми реалиями: появлением реалити-шоу, ростом общественных сетей и блогов, а также под влиянием индивидуализма и стремления быть самым лучшим и оригинальным.

Из-за эмблемы с изображением орла некоторые считают Тектоник опасным националистским движением. Но мнение это ошибочно, у Тектоника нет особой идеологии. На эмблеме, представляющей это движение, действительно изображен орел: он еще со средних веков символизирует в Германии власть, счастье, а также силу. Сегодня орел используется во всем мире как гербовая символика и не должен больше напрямую ассоциироваться с нацизмом. В данном случае этот символ был выбран исключительно из эстетических соображений.
Гоу-гоу дэнс (Go-Go)
  Люди, приходящие развлекаться в клубы, любят не только двигаться под музыку, но и учиться танцевать, узнавать новые движения, копировать профессиональных танцоров и просто наслаждаться наблюдением за красивыми, умелыми и зажигающими людьми. Более 45 лет назад в США появились исполнительницы соблазнительного Go-Go, которые своими танцами на барных стойках с успехом привлекали посетителей в увеселительные заведения.
  11 января 1963 года в Голливуде (Калифорния) открылась первая американская дискотека «The Whisky a Go Go». Девушки танцевали в коротких юбках, которые впоследствии вошли в повседневную моду американок. В те времена в Америке главным лозунгом развлечений было: «Секс, наркотики и рок-н-ролл». Молодежь стремилась к свободе, самовыражению и свободной любви. Музыка становилась более разнообразной благодаря вошедшему в моду в ту пору рок-н-роллу в стиле Дика Кларка, британской танцевальной поп-музыке, психоделическим ритмам «Hippie», а также вокальным R&B-композициям в стиле группы «Мотаун»...
  Со временем мода и стиль музыки менялись, а танцовщицы Go-Go продолжали зажигать на вечеринках. Эта профессия с тех пор стала неотъемлемым атрибутом клубных мероприятий. Чтобы завести публику, нужно танцевать сексуально, эмоционально, зазывно, создавать в танце эффекты замедления и ускорения, соблазнять пластикой всего тела. Максимум внимания необходимо уделять индивидуальному стилю и эмоциям, работать с пространством и со зрителем!
  Современный стиль Go-Go — это танцевальное направление со свободной импровизацией под современную клубную музыку, с индивидуальным стилем каждого танцора, а истинные Go-Go-ladies — это девушки-«зажигалки», энергетика которых способна «взорвать» любую вечеринку, придав ей неповторимый стиль и желаемую атмосферу.
  Танцы Go-Go — это смешение и вариации техник разных танцевальных направлений: House, Hip-Hop, Strip dance, Club dance, Club Latin, Jazz Modern, Freestyle, Street dance и многих других современных клубных стилей. Быть танцором Go-go — значит свободно, эмоционально, зажигательно, сексуально и просто красиво двигаться и раскрепощаться в танце.



   Деякий час музика хіп-хопу поділялась на два підвиди: власне хіп-хоп та реп. Хіп-хоп мав інструментальний характер, а в репі на першому плані стояв вокал. Але з часом цей поділ зник і сьогодні хіп-хоп і реп часто означають одне і теж саме. Музика хіп-хопу складається з двох загальних элементів: репу (ритмічного речитативу з чіткими рифмами) і ритму, який задає ді-джей, або бітмейкер, хоча зустрічаються композиції без вокалу. В такій комбінації виконавці репу називають себе «ем-сі» (англ. MC — Microphone Controller або Master of Ceremony). Пріоритетним являється мистецтво рифми, а також читка, тобто техніка виконання тексту. На виступах в забов`язання одного або кілька ді-джеїв входить программування ритму на драм-машині, семплування (використання фрагментів чужих композицій, особливо партій басу і синтезаторів), маніпуляції з вініловими пластинками і інколи «бітбоксинг» (вокальна імітація ритму драм-машини). На сцені музиканти часто супроводжуються танцювальним ансамблем. Музикальний супровід (біт) для хіп-хоп альбомів створюється композиторами — «бітмейкерами». Часто «ем-сі» власноручно створюють собі «біти», а композитори іноді виявляються успішними «ем-сі».

  Сьогодні хіп-хоп являється дуже успішною частиною музикальної індустрії. Американськи репери займають лідуючі позиції в престижних чартах, продажі досягають «золотих», «платинових» і «мультиплатинових» позначок. Найбільше хіп-хоп розвинений в США, але і в інших країнах рівень проникнення репу швидко зростає.
   Iсторія хіп-хопу, почалася в 1969 році в Південному Бронксі - чорному гетто Нью-Йорка. Правда, слова "hip-hop" тоді ще не було - DJ Африка Бамбаатаа видумав його п'ять років опісля, коли подорослішавша культура вже мала потребу в загальній назві. А в 1969-ом інший легендарний DJ Кул Херк, придумав інше слово: "b-boys" - скорочення від "break boys". Усяка субкультура починається з імені. Бітники, хіппі, панки, растамани. Це природний ритуал - в Африці дитина не вважається людською істотою, поки громада не дасть йому ім'я. І от Кул Херк придумав слівце "b-boys". Його оригінальний зміст був безневинним, але суспільство, як завжди, розшифрувало по-своєму, сприйнявши молоду дискотечну поросль як "bad boys" - "хуліганство". Їхніх подружок обивателі охрестили "flygirls" - "мушки", гарненькі, помітно одягнені вуличні дєвки, щось типу "шмар". Як завжди буває, молодь гордо підняла ці погонялки на прапор - і культура хіп-хоп вилупилася на світ.Кул Херк перебрався в Бронкс із Ямайки - і приніс із собою традицію кінгстонських вуличних танців, на яких DJ крутить пластинки з регей-мінусом, а поети вживу начитують речитатив. Але головне було не в музиці, а в вуличності, незалежності цих заходів і ведучої ролі ді-джея. До того американський DJ був безбарвною найманою конячкою у великих клубах і ставив те, що хочуть хазяїни - а вони любили нудотну білу попсу. На Ямайці ж DJ був королем, хазяїном саунд-системи - музичної студії, навколо якої вертілося все молодіжне життя. Він сам улаштовував паті, давав мікрофон у руки в МС чи поетів особисто проганяв полум'яний речетатив. Кул Херк відкрив у нью-йоркських гетто еру дешевих підпільних вечірок. Не те щоб у Нью-Йорку всі були такі тупі, що самі додуматися не могли (людьми нового руху були також DJ Jones, DJ Hollywood, Eddie Cheeba, "Love Bug" Starski та інші місцеві брати) - просто Кул Херк вчасно виявився там, де його чекали. Чорні і пуэрториканскі підлітки сотнями набивалися в підвали і закинуті будинки, де проводилися паті, юрбилися в двері клубів, де грали їхні улюблені ді-джеї. Власне, там і народилася як така клубна культура. Кул Херк першим притяг на вечірку дві вертушки і початків пускати музику нонстопом. Для цього пластинки довелося зводити - DJ став творцем, артистом, харизматичним лідером. Незабаром його стали величати MC ("master of ceremonies" ). І хоча слівце було узято з телевізора, де воно застосовувалося до місцевих якубовичів, фанати Кул Херка повернули йому древню сакральну урочистість. Для чорної громади все це було культурною революцією. До хіп-хопа організуючим початком, глашатаєм і урядом негритянських гетто були чорні радіостанції. Насправді, це було дуже гарне радіо. Це були маленькі станції, що жили одним життям з гетто, що обговорювали найбільші розборки, що крутили улюблену музику і, головне, що підтримували деякий місцевий клімат, що змушував людей відчувати себе як вдома. По суті вони і робили гетто громадою. Радіо ді-джей називався "griot" - "оповідач", його історії були культурною їжею співтовариства. Так було до початку 70-х, коли щиросердечний світ чорного радіо став розвалюватися. Чорні станції, домігшись довгоочікуваної рівноправності і визнання з боку білих, почали добре заробляти на рекламі, багатіти й орієнтуватися на середньостатистичного слухача. В ефірі застукало біле диско. Гриєти ще плели свої історії, але розвиток зупинився - і слухали їх тільки старі. А молоді все це вже стало здаватися докучливою банальністю. Вона залишилася одна. Отут-те і з'явився Кул Херк зі своїми маївками. Він крутив рідний чорний фанк , соул і ритм-н-блюз. Незабаром для зручності танцюристів він починає повторювати інструментальні перерви (брейки) між куплетами і грати кожен брейк хвилин по десять. У цей час публіка розступався і круті танцюристи по черзі показували одноліткам кузькину мати. Їх Кул Херк і прозвав би-боями. Сам танець, відповідно, одержав ім'я "break-dance".
Музика хіп-хопу

мода хіп-хопа

60-і роки. Бідні негритянські квартали. Там частенько можна було зустріти чорних хлопчиськ, одягнених в брюки і светри своїх батьків і старших братів. Недивно, що цей одяг був на 5-6 розмірів більше. Поступово такі хлопці стали користуватися пошаною у однолітків, адже їх одяг свідчив про те, що у них є захисники - батько і старший брат.стиль хип-хоп тісно пов′язаний з репом. Як відомо, реп - це привілей бідних афро-амеріканцев, r’n’b - багатих. Так от читати реп і носити одяг на декілька розмірів більше було круте в 80-і роки. До 90-м вибір одягу в повзу мішкуватою знизився.Хип-хоп культура - це, перш за все музика, яка визначає стиль. Хип-хоп включає рэп-музику, мистецтво граффіті, танець брейк і мішкуватий стиль одягу.Що стосується вуличного стилю взагалі, то він є певною течією, і відноситься як до повсякденного, так і до клубного одягу. В основному, це молодіжна мода. Вона дуже тісно пов′язана з нетрадиційними видами спорту, музичними течіями і соціальними рухами.Вулична мода - це мода байкеров, автомобілістів, панків. До вуличної моди можна зарахувати спортивний стиль. Вулична мода - це своєрідний протест нормам зовнішньої пристойності.Що ж надіти, щоб виглядати як авторитетний підліток або дорослий бунтар? Та все що завгодно, все зручне, деколи заношене до дірок. Міні-спіднички і коктейльні плаття хай поки залишаться в гардеробі. Дістаємо джинси, майку, стару кохану шкіряну курточку і черевики або кросовки - і все, сміливо йдемо на тусовку.
                                                                                                    
     Для вечора в стилі хип-хоп надягайте бейсболку, приспущені штани (швидше за все вони будуть розміру на 2 більше покладеного), квітчасту яскраву майку, теж не за розміром, і робимо останній штрих - надягаємо кепі набакир. На сьогоднішній день, звичайно, рідко зустрінеш хип-хопера в повній екіпіровці. Зараз стиль хип-хоп - це вже не бунт, а просто зручність і практичність.Щоб відповідати вуличному стилю, досить надіти плюшевий пріталенний спортивний костюм, наприклад від Juicy Couture.
    Нашим хлопцям сподобалися мішкуваті штани, які тримаються на чесному слові на стегнах, вважається, що так вони виглядет мужественней і грубіше. Зручні елементи хип-хоп стилю: напульсники, трикотажні пов′язки на голову, козирки, «кенгурушки» і «толстовці» теж надягають виключно унаслідок зручності і комфорту.
    Недорогий одяг такого типу можна придбати у брендів G-Unit, Sean John. Одяг такого стилю випускає Дженіфер Лопез - бейсбольні куртки, кросовки, синтетичні маєчки.Зараз активно розвивається шиковий епатажний варіант хип-хоп стилю «blink-blink». Модне все те, що блищить і переливається, золото, багато прикрас, використовуються дорогі матеріали. Але «класика» хип-хопа - кросовки, напульсники і пов′язки - все одно залишаються. Такий наряд символізує багатство і успіх колишніх мешканців убогих кварталів.

все про хіп-хоп


Хип-Хоп танец

Хип-Хоп танец - это объединенное название ,объединяющий термин ("umbrella term") многих танцевальных стилей или направлений. ХХ танец - в широком понимании все что танцуют под музыку хип-хоп. Разнообразие стилей и направлений музыки хип-хоп не позволяют выделить конкретно танец хип-хоп, правильнее будет называть «танец в стиле хип-хоп». Характерная черта хип-хоп культуры заимствование и вслед эволюции музыки шли эксперименты и в области хореографии. Каждый новый стиль ХХ танца становится всё более эклектичным, приобретая и заимствуя черты родственных и приплюсовывая "удобную" хореографию не родственных направлений. Хип-Хоп явление и следствие глобализации. Будучи типично западным, американский стилем с легкой руки предпринимателей и применения PR-технологий распространился далеко за пределы своей исторической родины , породив локальные (национальные) версии стиля. Мультитехничность и открытость хип-хопа для экспериментов и импровизации вызывает серьезную проблему классификации по стилям, техникам и направлениям. В исполнении некоторых техник соседствуют и естественность и неестественность человеческой биомеханике. Методом исключения можно сказать ,что танец в стиле хип-хоп - это не народный , не классический , не контемпорари , не техно танец – это отдельное широкое направление танцевального искусства . Феномен- где размыты правила и ограничения . Яркой чертой этого танцевального направления является его характер,актерская составляющая .Танец ,его исполнение в первую очередь должны показать наилучшие качества исполнителя в форме танцевального противостояния , иногда даже немного агрессивно. Самоуверенность, самоутверждение не допускают сентиментальности и жеманности, хип-хоп танцы для уверенных ,пафосных и упертых людей. Но нельзя считать что хип-хоп танцы агрессивные «злые» в своей сути. Главная цель танцора завоевать симпатию зрителя и поэтому –хип-хоп позитивен и добр. "Предком" танцевального хип-хопа является африканский джаз (в переводе - импровизация. Через танец люди выражали свои чувства, желания. Молодые юноши и девушки стремились с помощью танца показать себя в наиболее лучшем свете и привлечь противоположный пол. Отсюда множество движения бедрами и сексуально-привлекательные движения. Как в афро-джазе, так и в хип-хопе присутствует некая "расслабленность", движения как бы обращены в пол. Это объясняется тем, что у африканских народов Бог находится в земле, а не на небе. Поэтому поклоняются ему, обращаясь к земле. Отсюда низкая посадка корпуса и всегда немного расслабленные колени в танце. Первым музыкальным сопровождением были барабаны или тамтамы, поэтому и хип-хоп в дальнейшем получил хорошую ритмическую основу. Со временем хип-хоп развивался и совершенствовался. Очень условно его ( точнее их , совокупность стилей и техник )можно поделить на несколько категорий:
По уровням исполнения:
• Брейкинг – как стиль исполнения в партере
• top dance , «верха» -это все что танцуется на ногах

По времени появления:
• Хип-хоп уличный ,Street Style, Street dance, олд скул – это фундамент, те стили что зарождали направление , бреакинг + верха ( Поппинг, фанк ,иллюжен)появившийся в буквальном смысле как элемент уличной ,альтернатива официальной культуре и тесно перекликающийся с так называемым Street jazz (уличная импровизация).Развиваясь, популяризируясь ,а значит и более комерциализируясь хип-хоп переместился в танцзалы , клубы, на сцену, а значит "Пора уже оставить Street Style за бортом, всё это уже в прошлом - идея устарела. Сегодня на улице не осталось ничего, за что мог бы ухватиться творческий ум" Хельмут Ланг, дизайнер.
• New school - техники и стили появившиеся или популяризировавшиеся во вторую волну подъема хип-хоп культуры термин, ввели в обиход японцы, но родоначальники движения, американцы (тот же Mr. Wiggles) с ними не согласны.
• Соревновательный классический (базовый, исполнительский ) хип-хоп - это четко разделенные направления хип-хоп танца по технике, лексике , манере исполнения и музыке. созданные конкретными людьми или коллективами ,имеющие т.н. базу эти стили не имеют массового количества исполнителей высокого уровня , потому что главная задача не эксперимент ,а чистота исполнения ,техничность . Брейкинг и верха по отдельности или шоу в этих стилях.
• Соревновательный альтернативный, фристайл ( миксовый , фанковый) – это различные ,объединенные в связку техники или даже скорее манера исполнения . где не доминируют элементы брекинга, это т.н. «верха» , с небольшим использованием элементов джаз танца характерное движение приземленный кач раскачивание, с акцентом вниз или наверх., объемные, широкие сильные , амплитудные движения с акцентом на на восьмой ноте характерным баунсом или прыжковым движением (нью-джек-свинг) чередуются с манерой пафосного , уверенного нередко высокомерного исполнения. это самый универсальный хип-хоп , исполняется под любую музыку хип-хоп ,открытый для экспериментов.
• Коммерческой(сценический, попсовый) хип-хоп наиболее признаваемый зрителем и профессиональными хореографами за комбинирование в равной мере элементов брейкинга, «верхов» и техники джазового танца, это сценические заранее хорошо отработанные шоу номера объединенные единой режиссурой , сюжетом , хореографичностью, почти без импровизации, много синхронных связок и музыкальные эксперименты , характер исполнения менее агрессивный.
• Клубный хип-хоп - исполняется на танцполе и сцене клуба в виде свободной импровизации и связок в стиле GO-GO танец . ограниченность пространства не позволяет широко применять элементы брейкинга , поэтому преобладает «верха». А специфика клубной музыки позволяют экспериментировать движением ,и в частности это и породило такие пограничные формы хип-хопа ,как фристайл, Vogue, абстракт денс хаус.

Молодіжна культура


Хіп-хоп

Хіп-хоп (англ. Hip-hop) — молодіжна культура, яка з`явилась в США в кінці 1970-х в середовищі афроамериканців. Включає в себе 4 основні елементи: діджеїнгграфіті, емсіінг (реп), брейкінг. Також часто 5-им основним елементом вважається вуличне знання (knowledge). До початку 1990-х рр. хіп-хоп став частиною молодіжної культури у багатьох країнах світу. Хоч вищеперелічені елементи разом складають хіп-хоп як субкультуру, вони живуть окремим життям. Сьогодні бі-бої рідко танцюють під реп, графіті малюють вже далеко не тільки репери. Тому в наш час хіп-хоп часто асоціюється в першу чергу зі стилем музики.

Зміст

  


Розвиток культури хіп-хоп


1970-і

Хіп-хоп зародився в афроамериканському середовищі Бронкса, района Нью-Йорка, у другій половині 1970-х років. У той час це була музика для вечірок, яку створювали диск-жокеї (названі скорочено «діджеями»), працюючи у крайньо примітивній тоді техніці семплування: вона в більшості зводилась до повторення музичного програшу чужої танцювальної композиції, найчастіше уривку ударної . Перші «ем-сі» були буквально типовими конферансьє («Master of Ceremony» — тобто, скороченно MC; ця абревіатура пізніше взяла в себя численну кількість інших значень), вони представляли ди-джеїв, а також підтримували увагу аудиторії енергійними викриками та цілими тирадами. (Необхідно відмітити, що на Ямайці схожа манера виконання була спрацьована ще на межі 1960—70-х років завдяки зародившомуся техніці даба.) Популярність музики на ціх вечерках призвела до того, що місцеві ди-джеї стали продавати на руки касети із записаними «живцем» «сетами» (програмою виступу), в яких творчо мікшувалися ритми та басові партії зняті з композицій в стилях диско та фанк, поверх яких ем-сі начитували реп. Це було виключно любительське заняття, та в той період (1977—78 рр.) ніяких студій і офіційних випусків платівок репа не існувало.


Емсіінг

Емсіінг – вчення про ритмічну розмову, поезію та проповідування. Зазвичай називається репом. Послідовники, які практикують його, відомі як емсі (МС) або репери (rapper). Емсі – це хіп-хоп поет, який керує натовпом шляхом римованого речитативу. Емсі це проповідник культури. Технічно різниця між емсі та репером в тому, що емсі створений суспільством, а репер - це проект компанії звукозапису. Слово емсі походить від абревіатури словосполучення «майстер церемоній» (M.C.). В його традиційному значенні М.С. – це особа, яка керує певним заходом – церемонією. Іншими словами емсі на певному дійстві виконує ту саму роль що і тамада на весіллі. Найдавніші форми емсіінгу існували серед давніх жреців, філософів та священників Африки та Азії. Пізніше давне мистецтво емсіінгу практикували африканські віщуни і мудреці. Вони подорожували від селища до селища навчаючи людей історії та життєвої мудрості. Ранні хіп-хопери перетворили традиційного майстра церемоній в Емсі, щоб «розкачувати» натовп шляхом віршованого речитативу. Емсіінг (в правильному розумінні) шляхом звукової вібрації маніпулює повітрям намагаючись змінити настрій людини. Емсі також проводять лекції та інші форми навчання людей. Більшість емсі цінуються за чітку дикцію, вміння «розкачати» публіку на вечірці і/або розповісти хорошу історію. Знаючи це, талановитий емсі практично завжди стає успішним і шанованим репером. Але талановитий репер зазвичай ніколи не стає шанованим емсі. Емсі читає про те, що його оточує, а репер читає про себе самого (іншими словами репер «понтується»). Справжні емсі вивчають і опановують обидва ці стилі для максимального успіху.
Популяризовано такими особами: Cab Calloway, Coke La Rock, Pebblie Poo, Sha Rock, Chief Rocker Busy Bee, Keith Cowboy, Melle Mel, Grandmaster Caz, Rakim, Queen Lisa Lee, Slick Rick, Big Daddy Kane, MC Lyte, Muhammad Ali та ін.


Мистецтво графіті

Мистецтво графіті – це вчення про вуличну каліграфію, малюнки та письмо. Має інші назви – Письмо, Графф (Graff), Аерозольні Малюнки, Piecin, Burnin, та Міські Фрески. Інші форми цього мистецтва - Bombin and Taggin («бомбити стіни» і «писати теги»). Послідовники, які практикують його, відомі як райтери, письменники, аерозольні художники, графітчики, бомбери та творці графіті. В давні часи письмо на стінах, деревах, одязі, камінні відіграло важливу роль в розвитку людського розуму та самовираження. В доісторичні часи люди набирали в рот сік ягід і розбризкували його на печерні стіни. Іноді це відбувалося в цілковитій темряві. Легко провести паралелі з сучасними графітчиками 1970-х та 1980-х років, які малювали на стінках вагонів метро, використовуючиаерозольні балони з фарбою. Сьогодні творці графіті намагаються стати майстрами художнього письма. Багато графітчиків стали дизайнерами мод, художниками, фотографами та режисерами. Знаючи це ми розуміємо, що графіті це ніякий не вандалізм! Слово «графіті» пішло від італійського Graffio, що значить подряпина (a scratch) – що показує зв’язок цього мистецтва з діджеїнгом (візуальний діджеїнг). Графіті - це термін, яким назвали графічне мистецтво хіп-хопу в часи, коли воно почало з’являтися (легально і нелегально) на об’єктах громадської та приватної власності як акт соціального протесту (особливо на вагонах метро). Так само як емсіінг був названий репом, а брейкінг – брейк дансом, малювання графіті отримало синонімічні назви «тегінг» (taggin) «бомбінг» (bombin), «писання» (writin), piecin, «спалення» (burnin). Графіті – напис або малюнок на різноманітних поверхнях, зроблений шляхом розбризкування, шкрябання тощо.
Популяризовано такими особами: Taki 183, Phase 2, Stay High 149, Kase 2, Lee, Chico, Cope 2, TAT’s Cru, Presweet, Iz the Wiz, Seen, Quik, O.E., Revolt, Dondi, Zephyr, Futura 2000, and others.


Діджеїнг

Діджеїнг – це вчення про створення реп-музики і ведення радіомовлення. Зазвичай під ним розуміють роботу диск-жокеїв. Однак хіп-хоп діджеї не лише програють вінілові пластинки, касети і компакти. Хіп-хоп діджеї артистично прикрашають виконання записаної пісні нарізками, міксингом та скретчінгом пісні у всіх її записаних форматах. Діджеїнг як вчення не обмежується лише програванням музики, діджеїнг надихає на створення, вдосконалення і трансформування музичних технологій. Послідовники, які практикують його, відомі як turntablists (дослівно - вертуни), діджеї, міксологи, grandmasters mixmasters, jammasters і funkmasters. Диск-Жокей – це виконавець записаної музики.
Популяризовано такими особами: El Marko, Kool DJ HercAfrika Bambaataa, Jazzy Jay, Grand Master Flash, Grand Wizard Theodore, Kool DJ Red Alert, Jam Master Jay та ін.


Брейкінг

Брейкінг – вчення про форми вуличного танцю. Зазвичай зветься брейк-дансом або бі-боїнгом. Зараз включає колись самостійні форми танцю - Up-Rockin, Poppin and Lockin, Jailhouse або Slap-Boxing, Double Dutch, Electric Boogie та Капоейра (Capoeira martial arts). Під брейкінгом також мають на увазі вільний стиль вуличних танців. Його практики відомі як бі-бої (B-Boys), B-Girls та брейкери (Breakers). Брейкерські рухи також використовують в аеробіці та інших вправах, що розвивають тіло та знімають напругу. Танці та інші ритмічні рухи так само виникли ще в доісторичні часи. Танець також є формою спілкування. Брейк-Данс – це акробатичний стиль вуличних танців.


Вуличне знання

Вуличне знання – це вчення про передачу життєвої мудрості. Переважно під ним мають на увазі здоровий глузд і накопичену мудрість жителів великого міста. Складається з технік, фраз, кодів та термінів, що використовуються для виживання у місті. Включає здатність вголос висловлювати ідеї та міркування, навіть якщо вони не відповідають загальноприйнятим догмам більшості. Вуличне знання – це сукупність знань, накопичених культурою Хіп-Хопу. Практики цього вчення відомі не лише як хіп-хопери, а також як брати, сестри, богині і боги (Goddesses and Gods), батьки, матері, вчителі, королі, королеви, принцеси, принци, володарі та божества (Lords and Divine). Наперекір думці, що знання накопичується в тихому академічному середовищі, велику частку вуличного знання можна знайти в творчості хіп-хоп поетів, письменників та навіть гумористів. Хіп-хопери навчилися передавати знання через сміх і радість (аналог – українські народні прислів’я та приказки). Вулична мудрість – це усвідомлення того, як вижити в сучасному вуличному житті.
Популяризовано такими особами: Cornell West, Martin Lawrence, Afrika Bambaataa, Clarence 13X, Minister Louis Farrakhan, Kwame Toure, Chuck-DNas, Dick Gregory, Chris RockTupac Shakur, The Wayans Brothers, Sista Souljah та ін.


Бітбоксинг

Бітбоксинг – вчення про музику тіла. Переважно під ним розуміють створення ритмічних звуків різними частинами тіла – зокрема горлянкою, ротом і руками. Послідовники цього вчення відомі як бітбоксери або люди-оркестри. Бітбоксінг вчить використовувати тіло як інструмент. Ранні його версії включали різного роду хлопки. Сучасний бітбоксинг являє собою імітацію старих електронних драм-машин. Ці електронні драм-машини були звичайними коробками з ударними (beat boxes) і мистецтво майстерно імітувати їх звучання було назване бітбоксинг. Однак старовинний бітбоксинг мав на увазі імітацію звуків природи шляхом використання частин власного тіла. Бітбоксинг зародився ще на початку розвитку людства. Імітація звуків природнього оточення допомагала людям спілкуватися, передавати знання і виживати в доісторичні часи.
Популяризовно такими особами: Doug E. Fresh, Biz Markie, The Fat Boyz, DMX, Greg Nice, Bobby McFerrin, Emanon, Click the Super Latin, K-Love, Rahzel та ін.


Вулична мода

Вулична мода – вчення про міські стилі і тенденції. Зазвичай під нею мають на увазі урбаністичний стиль одягу. Однак, вулична мода має справу з усіма візуальними стилями і тенденціями хіп-хоп культури – відповідно як себе виражають і позиціонують свою приналежність до культури хіп-хопери. Самовираження через вуличну моду є важливим шляхом для представлення унікальної культури хіп-хопу всьому світу. Вулична мода повідомляє про всі хіп-хоп коди, форми і звичаї. Мода не тільки є дуже давньою формою зв’язку, а й формою вираження нашої свідомості - шляхом того, яким чином і в які кольори ми одягаємось, а також які ми носимо прикраси.


Вуличне підприємництво

Вуличне підприємництво – це вчення про чесну торгівлю та менеджмент хіп-хоп бізнесу. Зазвичай трактується як вулична торгівля, гра природжених бізнесменів та дипломатів. Тобто це готовність простих людей створювати комерційне хіп-хоп підприємство та відповідно отримувати навички ведення власного бізнесу. Багато хіп-хоп учнів починали саме так. На відміну від звичайного підприємництва, яке включає лише техніку та практику ведення бізнесу, вуличне підприємництво фокусується на заохоченні духу особистості бути винахідливим, творчим, самостійно навчатися і знаходити собі роботу у сфері хіп-хопу. Це вчення про створення, відкриття, розвиток і продаж своїх власних талантів. Його практичні послідовники відомі як hustlers (відчайдухи; люди, які готові ризикувати) та self-starters (ті, хто самостійно пробився в люди). Підприємець – це самостійна творча особистість, яка засновує власну справу і заробляє гроші.
Популяризовано такими особами: Madame C.J. Walker, Russell Simmons, Luther Campbell, Sean puffy Combs (P Diddy), Jack the Rapper, Robert Townsend, Eazy E, Too Short та ін.


Вулична мова

Вулична мова – вчення про вуличне спілкування. Зазвичай називається чорною англійською, міським сленгом та ебонік (англійська афроамериканців). Це мова хіп-хопу, його лінгвістичні коди – тобто це усна форма спілкування на вулиці. Зазначена вулична мова включає правильну вимову суміші рідної та національної мови, яка точно характеризує стиль життя в урбанізованому місті. Вулична мова це не завжди слова. Вона також включає певні вуличні коди, які часом взагалі не можна виразити словесно. Вулична мова (в значенні розмовної форми) є засобом хіп-хопу для звільнення особистості від стандартної мови і звичних рамок сприйняття навколишнього світу. Англійська (для прикладу) не має достатньо слів та значень, щоб описати як хіп-хопери сприймають світ. Саме це робить вуличну мову (сленг) такою важливою для свободи хіп-хоперів. Вулична мова допомагає трактувати слова на свій власний розсуд. Її послідовники відомі як Hiphoppas (хіп-хопери).